Артем Чапай - Разное - Каталог статей

На відміну від інших бунтівників, вони не поставили над собою просто інших, власних господарів, а організовують своє життя самі. На відміну від своїх попередників, вони не дозволяють користуватися плодами своєї революції якійсь верхівці. На противагу до більшості систем, Сапатиста не нав\`язує єдиної ідеології й обов\`язкового способу поведінки. І що характерно: Сапатиста цілком дотримується мирних угод із федеральним мексиканським урядом і не вдається до збройних методів протистояння.

Початок і міжнародна підтримка
"Ми хочемо побудувати такий світ, у який зможуть вписатись усі світи", - ось офіційно заявлена мета сапатистівців. 1 січня 1994 року "Армія національного визволення Сапатиста", що складалася з місцевого, корінного населення-індіанців Чіапасу, захопила кілька муніципалітетів штату. На той час вони використовували силу, хоча у багатьох повстанців була не справжня зброя, а дерев\`яні муляжі.
Після кількох тижнів сутичок із федеральними військами та поліцією, сапатистівці відмовилися воювати та почали переговори з владою. Просто подолати їх було неможливо, бо повстанці використовували звичну партизанську тактику: з наближенням значних урядових сил вони відходили в гори та в ліс, а після зменшення кількості військ поверталися.
Мексиканська влада спробувала вдатися до політики неінтенсивної війни за участю парамілітарних формувань командос. Натомість Сапатиста розгорнула широку кампанію в засобах масової інформації на свою підтримку. За допомогою численних "коммунікадос" і шести "Декларацій Лакандонської сельви" повстанцям вдалося привернути до себе увагу міжнародної спільноти.
Здавалося б, нерозвинені індіанці, так? Але здобути стабільність їм вдалося саме завдяки новітнім - як каже дехто, постмодерним - методам. Міжнародна увага здобувалася, звісно, переважно через інтернет, а підтримка - саме через те, що Сапатиста дуже швидко зрозуміла: найбільша сила для опозиції та дисидентів у сучасному світі - це ненасильство.

Протистояння з урядом
Переговори мексиканського федерального уряду з Сапатистою через три роки мали наслідком угоди, укладені в Сан-Андре в 1997 році. За цими угодами, корінному індіанському населенню надавалась автономія, право на самоуправління та деякі спеціальні права. Забігаючи наперед, можна сказати, що коли уряд Мексики намагається чинити силовий тиск на незалежні муніципалітети Чіапасу - сапатистівці щоразу посилаються на ці угоди та стверджують, що вони цілком дотримуються їх: автономія корінного населення та утримання від застосування сили.
Оскільки попередній мексиканський уряд ігнорував угоди Сан-Андре, після того, як Президентом країни вперше за 72 роки став опозиціонер Фокс Кесада - Сапатиста вирішила для закріплення свого успіху вдатися до кроку, що був, відверто кажучи, ризикованим для його виконавців.
У 2000 році сапатистівці здійснюють мирний марш до Мехіко. Вони йдуть через усю країну без зброї, а захист собі забезпечують запрошенням багатьох іноземців, зокрема, значної кількості журналістів. Втім, учасників маршу охороняють і федеральні поліцейські. Дорогою, Сапатиста проводить зустрічі з населенням країни.
У Мехіко учасники Сапатисти представляють свою справу перед мексиканським парламентом. Вони також виступають в університетах та просто перед міською громадою. Завдяки ненасильницькому способу дії, сапатистівці мають певну підтримку й серед цивільного, ба й серед неіндіанського населення.
Оскільки на урядовому рівні угоди Сан-Андре здійснюються лише частково, Сапатиста виконує їх в односторонньому порядку. Хоча штат Чіапас, як стверджують міжнародні спостерігачі (яких там від самого початку не бракувало), залишається дуже мілітаризованим - Сапатиста всіляко уникає застосування сили. Заміть 5 початкових утворюються вже 32 незалежних муніципалітети без центральної влади.
Учасники початкового повстання досі ходять у масках, не показуючи справжніх облич. Вони все ще наражаються на небезпеку бути звинуваченими у злочинах, потрапити до в\`язниці. Хоча в чому їхній жахливий злочин? Перед народом - у тому, що за останні роки, згідно з урядовою ж статистикою, рівень життя покращився лише на території Сапатисти? А перед всеблагою державою - в тому, що народ незалежних муніципалітетів було звільнено від обов\`язку платити податки на існування центрального урядового апарату?

Речник Сапатисти - субкоманданте Маркос
Дехто вважає його однією з найбільш впливових осіб у Сапатисті. Особливо це стосується анти-сапатистівців, зокрема, в федеральному уряді Мексики. Втім, сам Маркос представляє себе виключно як речника Сапатисти і не більше.
Якщо й можна казати про авторитет Маркоса - він є не інституційним, а пов\`язаним радше з його вмінням як висловити позицію спільноти, так і здобути їй, певною мірою, підтримку серед закордонної спільноти. Можливо, обидві здатності пов\`язані тим, що Маркос, імовірно, значно освіченіший за простих індіанців.
Згідно з офіційною версією федерального уряду Мексики, раніше Маркоса звали Рафаель Жійєн. Жійєн у юності навчався в ієзуїтській школі в Тампіко, де він познайомився з ученням, яке називається Теологія визволення. Пізніше він переїхав до Мехіко, де закінчив Незалежний столичний університет, а потім отримав ступінь магістра філософії в Мексиканському незалежному столичному університеті.
Після цього Рафаель Жійєн починає працювати в Незалежному столичному університеті викладачем філософії. Вважається, що через кілька років Жійєн зникає та починає революційну діяльність. Утім, субкоманданте Маркос у своїх промовах каже, що він, поміж іншого, не належав до перших запатистівців.
З іншого боку, родичі Жійєна всі ці роки відмовляються однозначно сказати, чи вважають вони, що Рафаель - це і є Маркос. Батьки Рафаеля не можуть сказати, куди він зник і де перебуває зараз. Сам субкоманданте завжди заперечує, що він - це університетський лектор філософії Жійєн, але під час згаданого вище походу Мексикою Маркос виступав у Незалежному університеті і принаймні явно дав зрозуміти, що він там уже бував раніше.
Коли ж його питають, хто він, субкоманданте відповідає ось так (я вже використовував цей уривок в одній статті):
Маркос - це гей у Сан-Франциско, чорний у Південно-Африканській Республіці, азіат у Європі, Чікано в Сан-Ісідро, анархіст в Іспанії, палестинець в Ізраїлі, індіанець майя на вулицях Сан-Крістобаля, член банди в Незі, рокер у Національному Університеті, єврей у Німеччині, омбудсмен у Міністерстві оборони, комуніст після закінчення Холодної Війни, митець без галереї та портфоліо... Пацифіст у Боснії, домогосподарка сама вдома в суботній вечір у будь-якому районі будь-якого міста в Мексиці, страйкар у Федерації профспілок, репортер, вимушений писати статті просто для заповнення останніх сторінок газети, самотня жінка в метро о 10 вечора, селянин без землі, безробітний робітник.... нещасливий студент, дисидент посеред економіки вільного ринку, письменник без книжок і читачів, і, звичайно, Запатістівець у горах південно-східної Мексики. Тож Маркос - це людина, будь-яка людина в цьому світі. Маркос - це всі експлуатовані, маргіналізовані та пригноблені меншини, що чинять опір і кажуть: "Досить!"

Важко сказати, чи є субкоманданте одним із фактичних харизматичних лідерів Сапатисти, чи лише його освіченим речником. Можна відзначити той факт, що Маркос називає себе саме суб-команданте, тоді як серед першозасновників руху є близько трьохсот коменданте. Втім, ця ієрархія теж мало що означає в нашому звичному розумінні, бо сама організація сапатистівського суспільства є незвичайною.

Характерні риси та теоретичне підґрунтя
Військово-революційний елемент Сапатисти - і це, здається, унікальне явище в історії - не взяв владу у власні руки, а віддав її в руки самого населення: як вони самі кажуть, громадянського суспільства. Унікальним є колегіальний спосіб вирішення всіх проблем і поточних питань самоврядування. Засобом керування стають "Ради доброї волі" - кожна в окремому муніципалітеті. Їхні члени постійно змінюються, щоб кожен міг навчитися займатись організацією, не забуваючи при цьому про звичайну працю.
Як уже згадувалося, сапатистівці не платять податків, бо у них нема професійних політиків. Суспільні роботи в тому чи іншому муніципалітеті за загальною згодою робляться спільно. Втім, і тут нема диктату, і тут ти маєш вибір. Ти можеш відмовитися від виконання цих робіт - тоді, як правило, селище чи містечко розглядає, чи маєш ти на це підстави. Якщо ти просто не хочеш - будь ласка. Але тоді тобі доведеться, наприклад, платити за (загалом безкоштовні) ліки в разі хвороби - але не за саме лікування. Або платити за підручники для своїх дітей - але не за саме навчання.
Чим далі, тим більше Сапатиста визнає як свою основну мету - боротьбу з корпоративною неоліберальною глобалізацією. І саме тому, що така глобалізація означає зоднаковіння. Міжнародний валютний фонд, Всесвітня організація торгівля створюють диктат сильних корпорацій та націй над слабшими. (Зокрема, борг народів третього світу перед власними та закордонними верхівками. Власне, повстання почалося на наступний день після підписання договору NAFTA - Північноамериканської угоди про вільну торгівлю.) Адже не випадково корінне населення Америки опинилось у такому скрутному становищі посеред неоліберальної глобалізації, - прямо кажуть у своїх деклараціях сапатистівці.
Приписати Сапатисту до власної ідеології намагалися чи не всі ліві групи й організації - і соціал-демократи, і леніністи, і троцькісти, і маоїсти, і анархо-комуністи, і лібертаристи. Але рух індіанців Чіапасу зберігає свої риси. Важливою рисою є намагання не ділити, не подрібнювати ідеології, не сперечатися через них, а навпаки, вбирати в себе все - для збільшення загального впливу.
Сапатиста почала з вивільнення корінного населення в окремому штаті. Минуло 10 років, і вони зрозуміли, що зупинятися на місці не можна. Є безліч інших маргіналізованих спільнот, яким немає місця в світі, яким він є сьогодні - світі, що фактично визнає (всупереч офіційним заявам) лише одну систему цінностей, один спосіб життя та дії, залишаючи інших на узбіччі.
Сапатистівці зрозуміли, що зупинка на місці - це, в довготривалій перспективі, приреченість на загнивання та на відступ. І вони, за їхніми словами, вирішили ризикнути ще раз. Про сучасне Сапатисти та плани на майбутнє - в наступній статті.